Традиція відзначення дня політв'язня запроваджена з 1975 з пропозиції В'ячеслава
Чорновола, який закликав протистояти репресіям і жорстокості режиму. Найстійкіші,
найвмотивованіші українці приєднуються до щорічного одноденного голодування в
підтримку політв'язнів, інші — проводять різноманітні тематичні заходи.
Причиною відзначення спочатку були репресії радянського тоталітаризму проти
української інтелігенції, а зараз російський режим, що розгорнув терор проти українців —
«перевершивши радянський тоталітаризм».
12-14 січня 1972 рік — день найбільшої репресивної акції проти українських дисидентів,
коли одночасно було заарештовано більшість відомих представників національно-
демократичного руху, і розпочався так званий «генеральний погром»
українського шістдесятництва .
День українського політв'язня на пропозицію В'ячеслава Чорновола відзначався в
політичних таборах і тюрмах та на засланні 12 січня, починаючи з 1975. Найстійкіші,
найвмотивованіші українці приєднуються до щорічного одноденного голодування в
підтримку політв'язнів, інші — проводять різноманітні тематичні заходи.
Саме тоді були заарештовані всі відомі дисиденти України: у Києві — Іван
Світличний, Євген Сверстюк , Василь Стус , Леонід Плющ , Зіновій Антонюк , Іван Дзюба ; у
Львові — В'ячеслав Чорновіл , Михайло Осадчий, Іван Гель , Стефанія Шабатура , Ірина
Стасів-Калинець , трохи пізніше — Ігор Калинець та інші. Наступна хвиля арештів
відбулася у квітні-травні 1972 року. Нікому із заарештованих не інкримінувати «зради
батьківщини», тільки «антирадянську агітацію і пропаганду». Але майже всі провідні діячі
шістдесятництва дістали максимальний строк — 7 років ув'язнення в таборах суворого
режиму та 5 років заслання — й виселені за межі Батьківщини — в Мордовію та Пермську
область Росії, потім у Сибір та в Казахстан. Найупертіші були запроторені у психлікарні.
Саме шістдесятники, а через 5 років після їх арешту Українська Гельсінська група ,
поставили українське питання у контексті протиборства тоталітарного СССР і
демократичного Заходу. Їх справу продовжила Українська гельсінська спілка, з якої
виросли перші офіційні українські партії — Українська республіканська партія та
Українська християнсько-демократична партія. Сьогодні ми схиляємо голови перед тими,
хто жертвував своєю свободою, сім'єю, а часто самим життям заради здобуття Україною
незалежності. Однак не забуваймо, що не такою Україну бачили у своїх мріях колишні
політв'язні — адже сьогодні владний режим повертається до совєтської практики
боротьби з «інакомислячими», ув'язнюючи опозиційних лідерів, влаштовуючи політично
заангажовані судилища над Юлією Тимошенко , Юрієм Луценком та іншими.
Після «генерального погрому» рух опору відродився у другій половині 70х років, коли
основним засобом боротьби з системою став захист прав людини. Страх був
переможений, його знищили ті мужні люди в далекі 60-80-ті роки минулого століття.
Шістдесятники зруйнували утопію про «нову» радянську культуру, про «нову» радянську
людину і повернули словам і поняттям їх природне розуміння, вони повернули
загальнолюдські цінності: віру в Бога, прагнення свободи.
Увечері 11 січня 1981 члени Київського демократичного клубу Сергій Набока , Лариса
Лохвицька , Інна Чернявська, Леонід Мілявський та Наталка Пархоменко, яким було тоді
трохи за 20 років, розклеїли в Києві кілька екземплярів листівки: «Співвітчизники! 12
січня — День українських політв'язнів. Підтримаймо їх!». Усі були затримані поблизу ст.
метро «Більшовик», четверо перших ув'язнені на три роки.